Мамаєве побоїще

Проза Данила Лукича Мордовцева — це перш за все не твори аналітика, а «історичний посібник», «історія в обличчях». Письменник — радше не історик, а історіограф, «літописець». Саме можливість ознайомитися з подіями минулого, зображеними в художньо-літературній формі, приваблювала й продовжує приваблювати до його творчості багатьох і багатьох читачів.

Відоме те шанування, з яким Данило Мордовцев ставився до свого сучасника — чудового історика М. І. Костомарова. Однак навіть з цим ученим письменник погоджувався далеко не в усьому: заперечував проти оцінок Костомаровим ролі особистості в історії, проти применшення заслуг окремих історичних діячів. Наприклад, це сталося після затвердження Костомаровим, ніби московський князь Дмитро, названий після Куликовської битви Донським, провів майже весь час цієї битви, приголомшений на самому її початку, десь під деревом, досить віддаленим від поля бою…

«Звісно, — писав Мордовцев у повісті “Мамаєве побоїще”, — це дерево, згадане в одному з переказів, “примітне” на тлі відсутності дерев у всіх інших… Але єдине в усіх переказах воно ще не є документом». Сам Мордовцев у цій повісті зображує князя Дмитра не тільки як організатора, а й як діяльного учасника найбільших у історії російських битв.

Запрошуємо вас познайомитися з аудіоверсією цього блискучого твору Данила Мордовцева й відчути неповторну атмосферу того часу, коли російські землі протягом кількох століть ставали для Європи надійним щитом, що заслоняв її від вторгнень зі Сходу.