Мамо, нас не вб'ють

Мемуарна проза сина одеського адвоката, першими спогадами якого (оповідача) були довоєнна Одеса й своєрідна, утрачена вже культура інтелігентного життя тодішнього часу; далі — війна, під час якої хлопчик дізнається, що означає бути євреєм; спроби сім’ї вижити під час окупації — хлопчик умовляє матір, що нас не вб’ють, але матір убивають (батька, як і багатьох із їхнього оточення, репресували вже після війни). Оповідь завершується 1945 роком, коли оповідачу виповнилося вісім років. Іншими словами — повість про дитинство, і саме повість — із проживанням у тексті та осмисленням зображуваного, а не свідчення очевидця.