Мабуть, у російській середньовічній історії навряд чи знайдеться постать більш огидна й, як здається, менш придатна для книжкової серії «Життя славетних людей», ніж Малюта Скуратов, у документах іменований Григорієм Лук’яновичем Скуратовим-Бельським. Найвідоміший з опричників Івана Грозного, він прославився перш за все своєю катівською жорстокістю — і ще відданістю своєму государеві, за єдиним словом якого був готовий роздерти будь-кого, на кого той вкажеш. Скаженим убивцею, душогубом, катом—жодне з цих означень не здається надмірним, коли йдеться про нього. Число його жертв обчислюється сотнями, хоча для того, аби лишити такий чорний слід в історії, було б достатньо й однієї — святителя Філіпа, митрополита Московського, якого він власноруч задушив у келії Тверського Отроча монастиря.
І все ж його біографія незмінно приваблює увагу — не лише любителів історії, а й любителів «гарячого», тих, хто прагне історичних сенсацій або шукає в нашому минулому підтвердження власним вигадкам про начебто вічну потягненість російського народу до батога й шибениці. То яким же був Малюта насправді? Що точно відомо про нього? І які уроки можна винести, знайомлячись із його біографією? Про це розповідає автор книги, історик Дмитро Михайлович Володихін, який скрупульозно вивчив усі збережені свідчення як про самого Скуратова-Бельського, так і про Росію його часу.