Малятко для великого боса. Кохання не продається

«Ма-ма-а-а-а.»

Я повертаю голову, розшукую джерело гучного звуку. Навпроти моєї машини в заметі сидить маля в рожевому комбінезоні й шапці з двома помпонами, приземлившись на коліна. Рукавички на мотузці тягнуться по снігу, доки вона намагається підвестися. Я підлітаю до неї, допомагаю піднятися — цілком інстинктивно. Серце стискає, наче під пресом, і, не витримавши, лопає.

Навіть у мене, дорослого мужика.

Де мама?

Я хапаю дівчинку за руку й притискаю до себе.

— Ма-ма, — каже вже слабше, не кричачи; мабуть, виснажилася. Вона розгублено дивиться на мене, тягнеться до повітря маленькими долоньками.

— Упапала.

— Пропала? — питаю радше себе, ніж її.

Погано.

Піднімаю зап’ястя, крадькома дивлюся на ролекс, щоб дізнатися час. У мене його мало — за п’ятнадцять хвилин важлива зустріч. І в мої плани не входили порятунок маляти та пошуки його безвідповідальної матері.

Але й кинути не можу.

— І що мені з тобою робити?»