Маленький герой

Твір, написаний Достоєвським у Петропавлівській фортеці в очікуванні суду (літо — осінь 1849 р.), — вражає своєю життєрадісною, майже ренесансною повнокровністю. Достоєвського в цьому оповіданні найбільше цікавить становлення або визначення головної субстанціональної властивості людини, проблема становлення особистості, формування моральної позиції, пробудження почуттів.
Первісна назва — «Дитяча казка». «Маленький герой» задумувався Достоєвським ширше — як роман (див. лист до брата Михайла від 18 липня 1849 р.). Сама назва «Маленький герой» крім вказівки на вік (зріст) персонажа вводить тему «вчинку», «звершення». Відчутна оксюморонність заголовку — подвиг як такий не був здійснений, «герой» не дотягнувся до «геройства».
Опублікований вперше в 1857 році братом Достоєвського Михайлом без імені автора з анаграмою М-ій. Достоєвський шкодував, що не може переробити оповідання, внести зміни в текст: «все нікуди не придатний початок викинути геть» (лист до брата від 1 березня 1858 р.). У наступних виданнях 1860 і 1866 рр. початок — звернення до Машеньки — було опущено. Однак у цьому зверненні-передмові були сформульовані деякі важливі естетичні принципи раннього Достоєвського: оповідання написане «на догоду» примхливій дівчинці і має відповідати кільком критеріям: цікавість («щоб було страшенно як цікаво слухати»), несентиментальність («бо Машеньці зовсім не хочеться плакати [...] їй і сміятися теж не хочеться»), не страшність («і так минулу ніч всю намучилася: якийсь страшний сон бачила»), лаконічність («щоб не було довго»), ясність фабули («щоб не було плутанини»). У центрі уваги Достоєвського тема «пробудження весни»: нестандартна ситуація, коли одинадцятирічний підліток закохується у «дорослу даму». Як зазначає Л.П. Гроссман, ця тема була лицемірно замовчана офіційною педагогікою.