Любовні елегії. Метаморфози. Скорботні елегії

24 год. 15 хв.

Поезія

Мова російська

Опис

ОВІДІЙ, Публій Овідій Назон (Publius Ovidius Naso; 43 до н. е. — 17 н. е.) — римський поет. Наприкінці 8 н. е. Август заслaв його в м. Томі (порт Констанца в Румунії), де він і помер. Не будучи в опозиції до політичного режиму Августа, Овідій відкидав деякі форми його ідеологічної політики (відповідно, фразеологію, ідеалізацію минулого) і, культивуючи індивідуалістичну, головним чином еротичну поезію, не відповідав вимогам офіційної пропаганди. Для першого періоду творчості Овідія (до 1–2 н. е.) характерна любовна тематика. У «Коханних елегіях» («Amores») він розвиває традицію Тібулла й Проперція; маски поета та його коханої у нього біографічно недостовірні, а мотиви еротичної елегії дають матеріал для вишуканої риторичної розробки любовної теми. Твір «Heroides» містить послання, які міфологічні героїні пишуть своїм коханим або чоловікам; психологічно тонко зображені пристрасть, туга, ревнощі та відчай покинутих жінок. Встановивши закономірність у поведінці закоханих, у відомих поемах «Наука кохання» («Ars amatoria») і «Засоби від кохання» («Remedia amoris») Овідій дає настанови у сфері любовних стосунків, вводить сценки з римського життя, зображує звичаї «золотої молоді». У другий період (2–8 н. е.) своєї творчості Овідій переходить до великих творів у дусі елліністичної «ученої» поезії. Поема «Метаморфози» («Metamorphoses», рос. пер. 1874–76, 1887) задумана як епос і містить близько 250 міфологічних і фольклорних оповідей про перетворення людей на тварин, рослини, сузір’я і навіть на каміння. Втративши релігійний зміст, міфи стають для Овідія дзеркалом людського життя, а любов і любовні страждання — одним із найважливіших його рушіїв. На цій основі він намагається створити «безперервну пісню» — оповідь про долі людей, їхні омани, нещастя, загибель, іноді таку, що призводить до злиття з природою. Так, через перетворення одних форм існування матерії в інші відновлюється рівновага, порушена у світі. Незакінчена поема «Fasti» («Fasti»; календар-місяцеслов) у хронологічній послідовності (за місяцями й днями) розповідає про виникнення свят, історичні події, походження культів і обрядів. Основою оповіді є стародавні римські перекази. У третій період (8–17 н. е.) Овідій писав елегії та послання, пов’язані із засланням: «Скорботні елегії» («Tristia») і «Понтійські послання» («Epistulae ex Ponto»); зміст їх — нарікання й спогади про минуле, описи суворої природи, туга за Римом, прохання про помилування. Таким чином, у засланні Овідій створює новий жанр римської поезії — суб’єктивну елегію, не пов’язану з любовною темою.