«Мені щойно принесли записку від Семи — вибачте, від вашого Семена Павловича. Він у БЕХАЕСі. Розумієте? У міліцію забрали. Арештували. Просить, щоб ви все найцінніше в домі зібрали й віднесли до когось. Бо до вас скоро приїдуть з обшуком і все заберуть».
Слово «обшук» раптом зробилося для Вери Петрівни дуже холодним, хоча в квартирі від спеки було важко дихати. Вона спробувала щільніше запахнути халат, але руки не дуже слухалися. Чогось такого Віра Петрівна чекала давно: відтоді, як чоловіка призначили директором меблевої фабрики й вони почали жити в достатку — як, власне, і має жити культурна жінка з її нинішнім становищем. Спочатку було лячно, але потім Віра Петрівна звикла. Вона майже переконала себе, що живе на чесні трудові гроші свого розумного чоловіка…..»