У певному сенсі «Прощавай, літо» — це роман про те, як багато можна дізнатися від старих людей, якщо набратися сміливості поставити їм кілька запитань, а потім, не перебиваючи, вислухати, що вони скажуть. Запитання, які ставить Дуг, і відповіді, які дає містер Квотермейн, стають організуючим стрижнем окремих розділів і розв’язки роману.
Ось що писав Рей Бредбері про роман «Прощавай, літо»
«До чого я веду: перебіг подій визначається не мною. Замість того щоб керувати своїми персонажами, я надаю їм жити власним життям і без перешкод висловлювати свою думку. А сам я тільки слухаю й записую.
По суті, «Прощавай, літо» слугує продовженням роману «Вино з кульбаб», який побачив світ пів століття тому. Тоді я приніс рукопис у видавництво і почув: «Ну нема, такий обсяг не піде! Давайте випустимо перші дев’яносто тисяч слів окремим виданням, а те, що залишиться, відкладемо до кращих часів — хай дозріє для публікації». Дуже сира версія повного тексту спочатку називалася в мене «Пам’ятні сині пагорби». Початковою назвою тієї частини, яка згодом перетворилася на «Вино з кульбаб», було «Літній ранок, літній вечір». Зате для цієї, відкинутої видавцями, книжки назва виникла одразу: «Прощавай, літо»».