«Забирайся!" Аля сердито прошепотіла, тривожно оглядаючись на двері.
«Забирайся, і більше не смій з’являтися, чуєш?!»
«Я прийду завтра, післязавтра, і буду приходити кожного дня.»
«Не наїгрався, Пальмовський? У мене дитина! Їй не можна звикати до чужих! Я вже не дівчинка, з якою можна бігати, коли захочеться ліків від нудьги!»
«Ти не ліки, Аля. Ти — отрута!»
***
Колись вони вирішили, що зможуть розбавити одне одному самотність. Вона стала його ліками від нудьги.
Але щойно гра вийшла з-під контролю — він сам її кинув.
Він витратив кілька років, щоб забути.
А коли зрозумів, що не виходить, і повернувся, його вже зустріли дві дівчинки: повнолітня Аля й її п’ятирічна донька.