Я збожеволіла від нього. Захворіла. Ні про кого не можу думати. День і ніч тільки він перед очима. Він, що усміхається. Він, що наказує, які трави збирати. Він, що готує свої зілля. У моїй голові лише він! І скільки б я не пручалася одержимій пристрасті, перед ним неможливо встояти.
Їй довелося піти на багато, щоб вижити. Вона думала, що змогла вбити в собі жінку. Що змогла стати чоловіком. Кількох шарів одягу вистачило, щоб її тіло на вигляд перетворилося на чоловіче. Усе вдалося — інші бачили в ній чоловіка. Вона сама відчувала себе ним. Але щойно відчинилися двері лазарету й він зайшов, тягнучи на собі пораненого алхіміка, — і все розсипалося порохом. Від її старань лишився лише попіл.