Москва 50-х, 60-х, 70-х років… Багато з того, що нині відбувається з Росією й з нами, зароджувалося, дозрівало на кривих та горбатих московських вуличках, у гомінких провулках і в глибині дворових прохідних лабіринтів столиці СРСР. Долі, сюжети, постаті, типажі та персонажі авантюрного трагікомічного театру міського життя — ось об’єкти авторського погляду Олексія Дидурова, який написав цю книгу, де головним героєм є, попри розмаїття найяскравіших діючих осіб, усе-таки улюблена автором Москва. Москва, що виховала в ньому й почуття гумору, і здатність до співчуття, і особливий, епічний підхід до факту, деталі, події та до самої мови, до слова. До життя, в якому за міськими цінами інколи мить коштує століть, а століття коротше за мить…
«Дидуров написав грандіозний автокоментар до своєї поезії й життя — „Огоньок“ не встигав друкувати продовження, а сучасники й співгромадяни Дидурова не могли надивитися (наздобувати) цього густого, точного, щільного прозового письма, що законсервувало й перетворило реалії їхнього побуту. Текст доводив: життя — було. Книга, як усяка велика книга, писала себе сама.
Москва з її підземними ріками, донними особистостями, зеленими дворами, баскетбольними майданчиками, шкільним терором, бандитською романтикою — з усім антуражем дидуровського дитинства, яке здається раєм лише тому, хто в цьому пеклі жив і не знав іншого, — усе це нарешті вихлюпнулося на папір… заговорило повним голосом».
Дмитро Биков, з передмови до книги «Легенди та міфи давнього Совка»