Легендарний Корнілов. «Не людина, а стихія»

«Не людина, а стихія», «він завжди був попереду й цим притягував до себе серця солдатів», «його любили й йому вірили», «він себе не жаліє, особисто був хоробрим і ліз уперед, не роздумуючи» — так говорили про Лавра Георгійовича Корнілова не лише соратники, а навіть вороги. Син сибірського козака й хрещеної казачки, який піднявся на самісіньку вершину військової ієрархії. Безстрашний розвідник, що виконував таємні місії в Афганістані, Індії та Китаї. Кавалер ордена святого Георгія, герой російсько-японської та Великої війни. Засновник перших ударних частин російської армії. Верховний Головнокомандувач і несостояний диктатор Росії. Провідник Білого руху, який очолив легендарний «Льодовий похід» і трагічно загинув під час штурму Єкатеринодара. Останній герой Імперії, який міг би зупинити революцію й урятувати Вітчизну. Так вважають «корніловці».

«Революційний генерал», що зрадив довір’я Миколи II та особисто заарештував царську сім’ю. Невдаха, що провалив «корніловський заколот» і тим самим розчистив шлях більшовикам. Підпалювач Громадянської війни, який віддав наказ «пленных не брати». Так судять Корнілова його вороги. Чи є в цих звинуваченнях хоч крапля правди? Чи можна зберегти незаплямовану офіцерську честь у вирі братовбивчої різанини? Чи спокутує геройська смерть давні помилки? І чи буде розгадана таємниця «містичної» загибелі генерала Корнілова, про яку сперечаються й досі?