Легенда про троянду. Ціна зради

— Перестань розкладати карти, бабо, — прошу я, подаючись уперед і сперши лікті на стіл.

— Що, Хвостик не дає спокою?

— Він повернувся.

— І ти хвостом закрутила, — додає, гасить цигарку в попільничці.

Ловко перемішавши карти, вона пропонує витягнути одну. Я роблю, як вона каже, й простягаю їй валета пікової масті. Розклавши віяло, сильно хмуриться й починає стукати вузлуватим пальцем по червоному дереву столу.

— Ну?

— Та що ну! Ти дурна!

— Чому?

— Дурна жінка! — хрипко сміється вона, а в мене від її сміху мороз по шкірі, — дурна й усе! Ти не думаєш тим місцем! Ноги в кров зіб’єш, поки будеш бігти за своїм коханим. А коли зрозумієш, що бігла не туди, буде вже пізно, — приречено махає на мене рукою. — Кажу ж, дурна.