І ось вона стоїть перед ним, відчайдушно бажаючи побачити. Побачити так, як бачить Айка: тьмяні туманно-сірі очі, шовковисте буре волосся й ямочки на щоках, коли він усміхається. За розповідями подруги, він, мабуть, божественно вродливий. За власним вивченням ледь теплої шкіри кінчиками пальців — він і справді один із богів, чиє ім’я — Зоран Береглез.
Тільки не тих. Не справжніх. Насправді — взагалі не богів. Його очі янтарні, з трьома виразними чорними цяточками на правій райдужці. Волосся — теплого медового кольору, підстрижене настільки коротко, наскільки це може допомогти в бою. А ямочок на щоках і близько немає. Зате є шрам, що розтинає ліву брову. Так, і звати його зовсім не Зоран. Дамир. Дамир Великоземський. Молодий князь Великих Чорних земель.
І якщо хтось дізнається його таємницю, то безсумнівно вб’є. Але інакше він не може. Для Вельміри Загряжської-Сірин він буде ким завгодно — аби тільки залишатися поруч.