Лапочки-доньки з минулого. Зціли моє серце

— Ти переїжджаєш до мене, — звучить безапеляційно. Наче факт.

— Я не можу, — сперечаюся, але Воскресенський не знає слова «ні». — Тобі нема де жити. Немає роботи. А моїм донькам потрібен нагляд. Ти нам підходиш. — Я ж кондитер. У мене немає досвіду спілкування з дітьми. Зовсім немає — я відводжу погляд. — Ти їм подобаєшся. Інше неважливо. Я готовий зробити тобі пропозицію, від якої ти не зможеш відмовитися. Нас переривають руді двійнята. Забираються татові на коліна, і він одразу пом’якшується. — Мама житиме з нами? — одночасно вказують на мене.

Після розлучення я лишилася всього. Чоловік зрадив, зробив дитину коханці, та ще й відсудив мій бізнес. Я маю підніматися з нуля. Підробляти кондитером, брати будь-які замовлення. На одній події я зустріла його… Воскресенський — розлучений батько-одинак. Холодний, цинічний, зневажає жінок і йде по головах. Мені треба триматися від нього подалі… Але як вийшло, що його доньки схожі на мене, як дві міні-копії?