Кукомоя

Колись у селі нерях — брудних, неохайних людей — називали «кукомоями». Невідомі істоти, які лякали мешканців поселення Білосерківський, теж дістали прізвисько кукмої, але ж чи вони люди?

Їхні порожні обличчя, позбавлені людських рис, такі ж чорні, як і лахміття, у які вони загорнуті. Ніхто не знає, що там під лахміттям — тіла з плоті й крові чи темрява, що просочилася з вивороту потойбічного світу.

Ці безмовні створіння видають дивні звуки: можуть завивати звіром або кричати по-пташиному. Почувши пташиний спів, жителі поселення тривожно озираються: а чи не підкралася до них кукмоя? Вони знають: якщо біля чиогось дому помітили співаючу кукмоя, то незабаром у тому домі зникне хтось із родини. Так було й із дідом Антона — у поселення ходили чутки, що його забрала кукмоя. Незабаром після цього Антону довелося хоронити бабусю: та впала в колодязь і втопилася. Повернувшись у поселення через п’ять років після похорону, Антон намагається з’ясувати, куди зник його дід і хто такі кукмої насправді.