Михайло Стельмах — один із видатних літописців долі українського селянина в післяжовтневу епоху.
У романах «Велика родня», «Людська кров — не водиця», «Хліб і сіль» Стельмах створив багатобарвний образ народу, передавши його суперечливі роздуми на складному зламі історії.
Суперечка ідей — ось що найбільше цікавить письменника. З великим майстерством він показав моральну поразку ідей власництва в новому світі, гаряче оспівав прагнення людей зробити землю вільною від зла. У його книжках майбутнє сперечається з минулим — сперечається до кінця, до справжньої перемоги.
М. Стельмах має особливу заслугу в створенні нового героя літератури — мужика з серцем поета.
Книги М. Стельмаха написані виразною поетичною мовою.
Громадянська війна на Україні відпала, але ще гремлять бої — і в Криму, де осів Врангель, і на Віслі, і на Поділлі, куди відступив головний отаман Петлюра. Повсюди нишпорять, як вовки, бандити з обрізами. Неспокійно й у селі Новобуговці…