«Весняне небо сяяло блакиттю до полудня. О дванадцятій годині на небі з’явилися вологі хмари, склеїлися в сіру купу й встали, заслонивши собою сонце. Дайнека зачинила стулку, сіла на підвіконня й поклала поруч із собою лист. Холодний песячий ніс торкнувся її колінця. Прогладивши Тишотку, вона знову подивилася на небо — чи обійдеться сьогодні без дощу й грози? — а потім розкрила конверт і витягла аркуш зошита, списаний з одного боку…»