Життя Олексія Толстого було насамперед романом. Романом із літературою, з еміграцією, з владою і, звісно, романом із жінками. Аристократ за походженням, аристократ за життям, що залишився графом у сталінській Росії, Толстой був актором, який зіграв не одну, а безліч ролей: поета-символіста, письменника-реаліста, лютої антирадянщини, націонал-більшовика, патріота, космополіта, егоїста, дбайливого чоловіка, гедоніста й епікурейця, закоханого в життя й який ненавидів смерть. У його долі були злети й падіння, літературні скандали, ляпаси, підлоги, дуелі, змови й викриття — у ній переплелися свобода і сервілізм, щедрість і жадібність, гостинність і пихатість, аморальність і великодушність. Але понад усе Толстой був трудівником, і в російській літературі залишаться два його романи, повість про дитинство і казка, яку читатимуть завжди.
Письменник і історик літератури Олексій Варламов, автор біографій Михайла Пришвіна та Александра Гріна, створює у своїй біографічній оповіді дивовижний образ цієї безмежної людини на тлі фантастичної епохи, в якій «третє Толстого» випало жити.