У своєму новому романі канадська письменниця Кіо Маклір, авторка кількох дитячих книжок та орнітологічної автофікції «Птахи, мистецтво, життя» (2017), продовжує досліджувати межу між природою й культурою, поміщаючи приватну історію своєї родини в центр художньої оповіді. Через три місяці після смерті батька вона здає ДНК-тест і дізнається, що він не був її біологічним родичем. Мати — іммігрантка з Японії — зберігає мовчання, чи то не здатна підібрати потрібні слова, чи то не бажає ворушити минуле.
У спробах зрозуміти матір, яка захоплюється садівництвом, героїня звертається до світу квітів і рослин. Маклір здійснює уявну подорож крізь сади свого життя, рухаючись за японським календарем, який ділиться не на пори року, а на двадцять чотири малі сезони — сeккі: чисте світло, холодні роси, хлібні дощі… — щоб знайти спільну мову, яка допоможе не лише розгадати сімейну таємницю, а й відповісти на більш серйозні запитання: що таке спорідненість і що означає бути родиною?