З цієї поеми читач так і не дізнається, кому в Росії живеться добре. Найімовірніше, це так і залишиться нерозв’язаним питанням. Зате автор яскраво змальовує стан післяреформеної Росії: розорення й сум, пияцтво та страх перед майбутнім. Селянське життя показано з усіма його проблемами й негараздами, але й представники вищих станів не вважають себе щасливими. промовисті назви сіл «Заплатова», «Диряєва», «Разу́това» тощо свідчать про повний занепад. І хоча складається враження, що поема песимістична, у ній є й світлі нотки: співучість мови, красу праці, фольклорну складову…
Питання про щастя саме по собі дуже тонке. Рідко хто готовий визнати себе щасливим. Некрасовська поема — не про щастя, а про життя. І хоча вона сповнена «громадянського пафосу», це не применшує її значення як словесного дослідження реалій тієї далекої, але рідної Росії з її народом, який здатен «до смерті працювати, до напівсмерті пити».