Компресія

Коли герой усвідомлює, що його рухами керує невидимий ляльковод, він має або обірвати нитки, або самому стати ляльководом для захованих у темряві рук. Головне — не забувати, що різкі рухи тому, хто потрапив у павутину, протипоказані.

«Роккі відводив Сіф. Відводив вузькою вуличкою між газонами університетського містечка, між сонними, в ранкову пору, двоповерховими шпаківнями котеджів, між кинутими де попало, розфарбованими в дикі кольори купе. Пішохідна стрічка дробилася на матові шестикутники псевдогравітації, і Сіф ішла по них босоніж.

“Звідки тут псевдогравітація? — дивувався Кідді. — Це ж не місячна станція, не коридор лайнера? Невже в одного з нащадків багатіїв, яких інколи заносить в академію, вистачило безумства й грошей на вишукану витівку над однокурсниками? Придавити їх, сонних, зранку до пішохідної доріжки подвійною силою тяжіння або, навпаки, позбавити ваги й змусити перекидатися в повітрі? Як жартівник зміг запитати таку площу? І звідки тут Сіф? І чому Роккі?”

Стиснувши твердими пальцями безвольну руку Сіф вище ліктя, Роккі відводив її геть. Кідді дивився вслід дивній парі й навіть не намагався протестувати — настільки це виглядало безглуздо. Навіть Михайло, який звузив тунель, що веде до прекрасної половини людства, до силуету власної дружини, поруч із Сіф виглядав би природніше. У світі йому бути не могло так, як Роккі: він був із нею майже не знайомий. Роккі для неї не існував, але саме він — широкоплечий і суворий коротун — тримав Сіф так, ніби вона належала йому безроздільно.

— На що ти дивишся, ідіоте? — грубо штовхнув Михайло Кідді в плече.

— Іди до біса! — досадливо цідив крізь зуби Кідді й спробував зробити зайвий, безглуздий, дурний крок уперед».