Осінь 1950 року. У кімнаті московської комуналки від смертельної дози снодійного помирає колишній ув’язнений Матвій Зубков. За тонкими стінами семеро сусідів чують його стони, хрип і передсмертний скрегіт нігтів — і все одно ніхто не приходить. Вранці в міліції скажуть: помер спокійно, уві сні. Від природних причин. І ВСІ СЕМИ СХВАЛЯТЬ ЦЮ БРЕХНЮ.
Під виглядом опущеного комірника до кімнати вселяється слідчий Аркадій Нікітін із сім’єю. Для мешканців він — ніхто, порожнє місце. ІДЕАЛЬНИЙ СУСІД ДЛЯ ТИХ, КОМУ Є ЩО СХОВАТИ. Дуже скоро Нікітін розуміє: за кожними дверима — своя версія правди. Хтось бачив, хтось чув, хтось знає більше, ніж говорить. Але всі мовчать. ТОМУ ЩО В ЦІЙ КОМУНАЛЦІ БОЯТЬСЯ НЕ ВБИВЦЯ. ТУТ БОЯТЬСЯ СУСІДА.
Під чужою личиною він не може влаштовувати допити, тиснути й вимагати зізнань. Йому лишається лише спостерігати, ловити погляди, в яких забагато неправди, і чекати, коли хтось оступиться. Але Варя, його дружина, і донька Маша чекати не здатні. ТОМУ ЩО ВОНИ ВИЯВИЛИСЯ ЗАПАДНЯМ У КЛІТЦІ З ВОВКАМИ. І тепер головне питання вже не «хто вбив старого?», а… ЯК ЗНАЙТИ ОДНОГО ВБИВЦЮ, ЯКЩО ВИНОВНІ ВСІ?