Літературознавці й критики оцінюють «Колимські оповідання» як документальне історичне свідчення, що закарбувало велику катастрофу людства XX століття. Це панорама життя, страждань і смерті людей у табірній імперії на північному сході СРСР, яка займала територію понад два мільйони квадратних кілометрів. У своїх оповіданнях Варлам Шаламов іде далі простого опису всіх жахіть радянського ГУЛАГу. Він не намагається викликати страх у читачів. Він не називає страх на ім’я. Але, читаючи чи слухаючи його твори, буквально шкірою відчуваєш увесь жах, що міститься в них. «Колимські оповідання» вражають, вони вимагають не лише співпереживання, а й переоцінки власного життя, певного морального висновку.