Чаклунське сонце

На заселеному динозаврами й магами півострові Ямал козаки полюють за золотими кумирами місцевих племен і беруть у полон юну чаклунку Митаюку. Однак відьма не думає здаватися: використовуючи хитрість, знання мови та магію, вона поступово підкорює викрадачів, аби перетворити їх на знаряддя для захоплення влади.

1582 рік. Дошкульний отаман сотні Іван Єгоров син Єремеєв у складі війська Єрмака вирушає на завоювання Сибірського ханства. Війська хана Кучума розбиті, багаті міста — Кашлик і Чинги-Тура — захоплені й пограбовані; козаки в кривавих боях пробиваються до Обі… І ось тут-то шляхи Івана й Єрмака розходяться: молодий отаман дізнається від місцевих мешканців про існування десь у верхів’ях Обі країни вічного літа й страшних драконів, володарі яких — злобні чаклуни сир-тя — володіють незліченними запасами золота. Шлях до тієї країни охороняє величезний золотий ідол, якому чаклуни приносять криваві жертви.

Забрати золото! Захопити, вивезти ідола, зруйнувати язичницькі капища, звільнити полонених, призначених у жертву — ці бажання змусили сотню отамана Єремеєва повернути на північ, вирушивши морем до далекого моря, до країни чаклунів, яку, як кажуть ненці, що живуть неподалік, називають «Я-Мал» — «Кінець землі» або «Земля Злого Сонця».

І таке сонце там є — друге світило, запалене давнім чаклуванням, із поки що незрозумілими цілями.