Коли я згадую про Ольгу...

Оповідь «Коли я згадую про Ольгу…» зацікавить шанувальника Ґазданова не лише своєю новизною. Вона створена за канонами класичної газдановської оповіді. Повествування ведеться від імені нам добре знайомого оповідача, у рукописах частіше іменованого паном Сосєдовим, ніж у публікаціях. Утім, читачеві й не треба нагадувати його ім’я — надто впізнаваний характер оповідача, його найтонші душевні рухи, здатність розуміти співрозмовника з півслова, любов до гімнастики й очікування катастроф. Але головну героїню оповіді «згадати» неможливо, бо кожен жіночий образ у Ґазданова — це абсолютно нове обличчя, новий характер. Жінки, в яких закохується Ґаздановський герой, передусім індивідуальні, і їхні психологічні, етичні та еротичні риси важливі настільки, наскільки вони допомагають зрозуміти їхню сутність. Ми майже не маємо портретних описів жінок: письменник намагається передати те, що відчував оповідач під час зустрічі з тією чи іншою героїнею, а не те, що він бачив. Тому ми знаємо, яке враження вона залишила, але не знаємо, як вона виглядала.