Коала

Брат головного героя кінчає життя самогубством. Думавши про причини того, що сталося, той, хто залишився жити, намагається зрозуміти цей вибір, характер і життя брата, намагаючись, поміж іншим, знайти розгадку таємниці його скаутського імені — Коала. Так оповідь переноситься в часи колонізації Австралії — в історію стосунків людини й звіра.

Мене запросили в рідне місто виступити з доповіддю про німецького письменника, який двісті років тому — в Берліні, біля озера Ванзеє, одного листопадового дня — знайшовши на березі потаємне місце, спершу в серце застрелив свою подругу Генрієтту Фогель, а потім і самому собі в горло. У головній залі ратуші — могутній будівлі, що з XVI століття громіздиться на центральній площі, — мені належало викласти пару-трійку думок про життя й творчість цієї людини, але оскільки містечко було маленьким і всі заклади зачиналися немилосердно рано, надію нормально поїсти після доповіді довелося відкинути заздалегідь. А щоб не залишитися зовсім голодним, о шостій вечора я вже вмостився на вечерю в невеличкому ресторанчику на березі річки, що розтинає містечко двома рукавами.

Поруч із організаторами заходу, пів години потому, коли їжу вже замовили, до ресторану прийшов мій брат і сів до нашого столу. Я зателефонував йому ще тижнів три тому й повідомив про свій намір навідатися в рідні місця, хоч і був упевнений, що сама суть доповіді — спроби вловити сенси в сутінково-змутному, часом майже зовсім недоступному розумінню творі німецького автора кінця XVIII століття — його навряд чи зацікавить. Можливість побачитися випадала нам рідко. У містечку, яке я двадцять три роки тому покинув зовсім не з доброї волі, і де відтоді намагався бувати якомога менше, брат, навпаки, мешкав майже безвиїзно. Наші життя були надто різними, і крім матері та кількох спільних спогадів — до того ж не завжди приємних — нас не ріднило нічого, тож двох годин, відданих — за мовчазною згодою — дотриманню формальностей братства, нам обом зазвичай вистачало сповна.