Комора сонця

В одному селі біля Блудового болота, неподалік від Переславля-Залеського, двоє хлоп’ят залишилися сиротами: мати забрала хвороба, а батько не повернувся з Вітчизняної війни.

Ми жили в тому ж селі — всього за кілька будинків від них. Тому, як і всі сусіди, намагалися підтримати дітей і допомагати їм усім, чим тільки могли. Хлоп’ята були на рідкість славні.

Настя була схожа на золоту курочку на довгих ніжках. Її волосся — не темне й не світле — відливало золотом, а обличчя було всипане великими, частими веснянками, ніби золотими монетками: їм наче не вистачало місця, і вони розповзалися в усі боки. Лише носик лишався чистим і трохи завзято дивився вгору, як у папужки.

Митраша був на два роки молодший за сестру — йому ледь виповнилося трохи за десять. Невисокий, зате міцний і щільний, із широким потилицею й високим лобом. Це був упертий, сильний хлопчисько.