Моя племінниця й її подруга — ще зовсім молоді — сидять на ліжку. В одної довге чорне волосся й надто яскравий макіяж. Поруч розкидані фотографії: глянцеві, роздруковані, повні життя. Я встигаю лише на мить глянути на них, перш ніж дівчата збирають їх докупи. У мене тьмяніє серце.
— Скільки тобі років? — питаю я, і мій голос здається мені чужим і безжиттєвим.
Дівчина здивовано піднімає брову.
— Мені двадцять. Ви прийшли готувати їжу — і на мій свято теж. Ми з Заріною народилися в один день. Це наша перша спільна вечірка.
Я заплющую очі. Двадцять.
Моєй доньці ж теж двадцять.
І раптом я розумію, що бачила цю дівчину вдома. Невже мій чоловік одружився з подругою нашої доньки?