— Що буде далі? Ми ж одружимося! Ти ж сам обіцяв. Ти казав, що як тільки я закінчу практику…
Він відповідає коротким сухим смішком, більше схожим на кашель.
— Одружитися? Світлано, ти ще зовсім дитина.
І знову відвертається до вікна. Його плечі кам’яніють від напруги. Кімната, яка секунду тому здавалася нашим затишним світом, раптом стає тісною, як клітка.
— Я не можу на тобі одружуватися, — вимовляє він у бік скла, так і не глянувши на мене.
Наче з грудей вибиває повітря. Дихати неможливо, перед очима все пливе, мене трясе.
— Не можеш?.. Чому? Що значить «не можеш»?
Він неспішно обертається, і в його погляді я нарешті розумію те, що він так довго ховав. Ця істина руйнує все: моє кохання, мої надії, моє завтра.
Він важко зітхає й каже:
— Тому що я одружений, Світлано.