Того дня в усьому Лос-Анджелесі, мабуть, лише він носив короткі перламутрово-сірі гетри, що виглядали з-під штанин темно-темно-сірого, майже чорного костюма. Додайте до цього білу сорочку, світло-сіру в’язану краватку, що пірнала під жилет, і капелюх. Капелюх, щоправда, нічим не вирізнявся.
Із двох чоловіків, які, виринувши з пелени дощу, увійшли до магазину,
покупцем міг бути лише один — кремезний, із коротко підстриженим сивим волоссям і неприродно зігнутою (ніби він не міг до кінця її випрямити) лівою рукою. Він повільно обійшов машину, відчинив і зачинив дверцята, задоволено усміхнувся й щось сказав своєму супутникові, невисокому чоловікові в гетрах, який насупився і похитав головою.>
Через відсутність анотації публікується цитата з книги