Капітанська дочка

За волею батька шістнадцятирічного Петра Гриньова відправляють служити вітчизні. Причому служити не так, як мріяв чи не кожен дворянин XVIII століття — у Петербурзі, при дворі, серед світської знаті, у пишноті балів і парадів, а по-справжньому — у гарнізоні маленької фортеці на кордоні киргизьких степів.

Кохання й вірність, ненависть і зрада, образа й кривава дуель — усе це чекає юного Гриньова. А незабаром його долю закрутить у спустошливому вихорі російського бунту — «безглуздого й безжального».

«— Який комендант? — спитав самозванець. Наш урядник виступив із натовпу й показав на Івана Кузьмича. Пугачов грізно глянув на старого й сказав: „Як ти посмів противитися мені, своєму государеві?“ Комендант, виснажений раною, зібравши останні сили, відповідав твердим голосом: „Ти мені не государ, ти злодій і самозванець, чуєш ти!“ Пугачов похмуро насупився й махнув білим платком. Кілька козаків підхопили старого капітана й потягли до шибениці. На перекладині опинився верхи калічений башкир, якого допитували напередодні. Він тримав у руці мотузку, і через хвилину я побачив бідного Івана Кузьмича, підвішеного в повітрі».