Кам'яні клени

У героїні Саші Сонлі є невелика готель у Уельсі, а ще — російське коріння по материнській лінії. Саша збирає трави, вивчає фольклор і магію, а також веде щоденник, у якому розмовляє з померлою матір’ю. Селяни чомусь вважають її вбивцею власної сестри.

…коли ти любиш когось, то знаєш у ньому дивне, і відчуваєш це шалено, і бачиш у всьому його дрімотний мул, і зелену донну млу, і силу, що сліпне в ньому небесну. Але ти не боїшся — усе дивне видається тобі пояснюваним, а дике — майже приборканим, і якщо тебе питають: як ти це терпиш, або просто — як це? — ти навіть не одразу розумієш, про що йдеться.

Як і інші романи Елтанд, «Кам’яні клени» видають себе за детектив, але насправді є поєднанням філософської та психологічної прози.

Я завжди заздрила її вмінню бути байдужою: сусідки захоплювалися її квітниками й шепотіли за спиною про хворобу, але вона навіть не пам’ятала їхніх імен. Вона була схожа на лезо, загартоване до абсолютного холоду, непроникне й блискуче. Нетерпіння й болісна нудьга кипіли в ній, ніби кислота в реторті, але про це знали лише ми з нею…