Бляшаний барабан

Коли Умберто Еко запитали, з якою жінкою з історії мистецтва він би хотів провести вечір, він обрав Уту Наумбурзьку. Гюнтер Ґрасс, нобелівський лауреат і оповідач цієї історії, погодився з ним. Під час письменницького туру по НДР наприкінці 1980-х він побачив її серед дванадцяти постатей донаторів у Наумбурзькому соборі. Оскільки в літературі можливо все, він вирішує запросити всіх тих, на кого художник спирався, створюючи свої реалістичні скульптури XIII століття, до себе в сад на вечерю. Згодом Ґрасс починає помічати обрис Ути в сучасному житті — на вулицях Кельна, Мілана й Франкфурта. Ґрасс починає стежити за нею, прагнучи зустрітися. Якою вона постане перед ним сьогодні? Про що вони говоритимуть? Ця історія, задумана як частина книги «Цибулина пам’яті», нещодавно була знайдена в архіві Ґрасса його асистенткою Гільке Озолінґ. Після смерті автора новелу було опубліковано.