Колись він знімав кімнату в самотньої дами похилого віку. Вона прив’язалася до нього, почала наряджатися, подарувала фотоапарат, а невдовзі й сама взялась наполягати на близькості. Він хотів утекти, але, піддавшись її благанням, залишився. Стали друзями. А потім він закохався в дівчину… Пройшли роки, він чітко пам’ятає ім’я старенької — завдяки її участі успіх прийшов у його кар’єрі. Але він не може згадати ім’я колись коханої — з її появою з його життя пішло щастя.
У оповіданні «Як же її звали...», як і в інших оповіданнях нової книжки А. Снєгірьова, ви не знайдете Героїв і негідників, добрих і поганих, викриттів і вироків. Випадкове тут стає фатальним, тимчасове — вічним, і повсюди панує пронизливе відчуття драматизму життя та беззахисності любові.