Я принесла чоловікові знімок нашої дитини. Хотіла сказати, що після двох втрат у нас нарешті вийшло. Що я вагітна. Що наш малюк живий і його серце б’ється.
Але двері спальні відчинила моя сестра. У сорочці Ігната.
Еліна плакала і просила мене вислухати. Чоловік говорив, що все не так, як я думаю. А я стояла посеред будинку, який сама вибирала для нашої родини, тримала в сумці знімок нашого сина й розуміла лише одне.
Нашої родини більше немає.
Я пішла. Не сказала Ігнату про вагітність.
А через чотири місяці він знову побачив мене.
З животом.
Під руку з чоловіком, якого ненавидів багато років.
І того вечора мій чоловік уперше зрозумів, що втратив значно більше, ніж дружину.