Зрада. Я не стану терпіти зраду

«Ти в своєму розумі? Ти привів(ла) її сюди, в наш дім?»
«Радій хоча б тому, що я не намагаюся це приховати».
«Вона ж молодша за нашу дочку. Та й узагалі — це дочка моєї подруги».
«Розбирайся сама, Аня, мені все одно».

У ту мить всередині мене ніби щось тріснуло. Я не влаштувала істерики, не зірвалася на крик і не стала принижуватися. Я просто чітко побачила: поруч зі мною людина, яка без жодних зусиль переступила через мене. Спокійно — без сумнівів і без каяття. Просто він ще не здогадується, до чого це призведе.