Зрада в ім'я сім'ї

«— Софіє?» — чоловік видихнув таку щиру й справжню подивність, що одразу стало ясно: він у шоці. На руках Рома тримав немовля, якому навряд чи було більше пів року. У серці різко кольнуло гострим болем — адже в мене теж був дитина, яку тепер виховує чужа, по суті, людина.

«— Так, Ром… Це я, Софія. Твоя колишня дружина. І я повернулася, щоб забрати назад своє життя… Аварія, у яку ми з чоловіком потрапили два роки тому, забрала в мене все. Півтора місяця в комі, а потім — довгий період реабілітації. Поруч був лише мій старший син і більше нікого. Саме він розповів мені просту, але водночас страшну правду: за цей час його батько одружився на іншій, у них з’явився малюк… А нашого крихітку Роман віддав на виховання своєму батькові. Тепер я зобов’язана повернути те, що належить мені… І ні, колишній чоловік не входить до цього списку. Хоч тепер він і запевняє, що на зраду, про яку я дізналася в день аварії, він пішов… заради сім’ї.»