Зрада. Ти товстуха!

«Та я що? Правду кажу? Хочу, щоб у моїх дітей була звичайна мама? А не товста корова!»

Звичайна мама. Товста корова. Ці слова різонули так, що стало важко дихати…

Він зробив крок до мене, і повітря наповнив аромат його дорогого парфуму. Раніше від цього запаху в мене паморочилося в голові. Тепер він став для мене запахом приниження.

«Подивися на дружину Пашки з сусіднього під’їзду. Троє дітей, а виглядає десь на двадцять п’ять. Подивися на Свєтку з твоєї минулої роботи — на фото в соцмережах вона як з обкладинки».

Порівняння. Він ставив мене поруч із іншими жінками так буденно, ніби вибирав речі в магазині. І в цій гонці я незмінно опинялася у програші — гірша, повніша, менш гарна.

Телефон у його кишені завібрував. Він дістав його, на мить глянув на екран — і кутики губ здригнулися в знайомій, майже лагідній усмішці. У тій самій, яку колись спрямовував на мене.

«Треба відповісти — робота», — кинув він і вийшов.

Робочий дзвінок у суботу ввечері. Ну так. Звісно».