Минулого тижня, забираючи дітей із дитячого садка, я мимоволі стала свідком розмови кількох мам:
– Он та повна, бачиш? Це мама Саші та Маші.
– А тато де?
– Пішов від неї. Уявляєш? Напевно, вона йому до смерті набридла.
– Ну так, не дивно. Хто таку прогодує…
– Чула, до іншої жінки подався…
– Я його розумію. Кому потрібна така жирна грудка?
Я розвернулася й мовчки пішла, стиснувши кулаки так, що нігті врізалися в шкіру до крові. Діти побігли слідом і все питали, чому я плачу.
І найстрашніше те, що він навіть не здогадується, що в нього є діти. Коли я дізналася, що вагітна, його телефон уже не відповідав.