Зрада. Ти нам не потрібен

— Наш шлюб фальшивий, — бурмоче Кирило.

— Розумію, — лепечу я, ледь дихаючи від страху.

Я сама прийшла в компанію до Володимирського з простягнутою рукою — дуже потрібні були гроші.

— Але раз я плачу за товар, то буду його використовувати.

— Що? — я видихаю. — Я-як?

— У ліжку. Ти будеш спати зі мною. Зрозуміла? — важкий погляд з-під брів пронизує до печінок.

— Але… ми так не домовлялися. А раптом… дитина.

— Ніяких “раптом”! — він піднімає палець. — Я безплідний!

І ось тепер я стискаю в руці тест із двома червоними смужками й тікаю на мороз у домашніх капцях.