Зрада. Ти більше не моя

— Коли у тебе підсадка? — питає мама.
— Завтра. Переживаю. Набираю номер чоловіка, але гудки летять у порожнечу, не приносячи відповіді. Я зриваюся й їду до нього. Заходжу в приймальню. Секретаря на місці немає. Іду далі — до кабінету, і тягну за ручку дверей. Світло приглушене, на чорному шкіряному дивані метушня, чутно стогони.

Я не бачу обличчя дівчини — та воно мені, власне, й не потрібне. Яка різниця, хто?

Позаду неї мій чоловік зі спущеними штанами. Мабуть, пристрасть застала цих двох зненацька. ЕКЗ, так? Діти? Сімейний човен пришвартовується в гавані цієї силіконової брюнетки — і, судячи з усього, розбивається зовсім не об побут…