Зрада. Дякую, що пішов

— Віра, ти в своєму розумі? — А в чому проблема? Ми обидва дорослі. — З моїм чоловіком? Та ще й у моєму ліжку?! — Ти справді думала, що він ангел? Вона дивиться прямо, навіть не моргнувши. А він тим часом незворушно застібає штани, наче нічого особливого не сталося. — Дівчата, тільки без сцен, — кидає він. — Ми ж одна сім’я. Сім’я… звучить як глузування. Після своїх похождень він раптом активізувався: телефонує, пише повідомлення, чергує під дверима. Твердить, що оступився, що «його переклинило». Але вже пізно. На його «вибач» я більше не ведуся.