Зрада. Сталося так, як ти (не) хотів

Вона тримала на руках новонародженого сина, коли до палати зайшла свекруха. Анжела Вікторівна не привітала її, не глянула на онука — лише холодно відрізала, що брати дитину вона не збирається. І ця крижана відстороненість боліла сильніше, ніж ляпас.

Свекруха зачинила за собою двері пологового відділення й поклала на тумбочку папку. Первісний інстинкт уже кричав молодій матері — хапай дитину й біжи. Біжи від цієї жінки, від її мертвого погляду, від того страшного, що ось-ось станеться.
Але тікати було нікуди.

Анжела Вікторівна спокійно, майже байдуже повідомила: Святослав більше не хоче її бачити. Ні її. Ні цієї дитини. Її син нарешті прозрів і зрозумів, з ким пов’язав своє життя. Кожне слово падало на душу каменем, світ хитнувся, а перед очима попливли стіни.

А потім свекруха дістала з папки документи. ДНК-тест. Чорним по білому — дитина не Святослава.