— Боже, яка несмакота! — тягне Веронічка гидким голосом, стягуючи краватку з шиї мого чоловіка. — Твоя дружина в цьому нічого не тямить!
— Не тобі судити, — ричить Антон, але розстібати сорочку дозволяє.
— Уповір, — муркоче вона, — я багато знаю про краватки. — Вона мерзенним чином усміхається й намотує мій подарунок собі на зап’ястя, спокусливо виставляючи руки перед моїм чоловіком.
Я була слухняною дружиною гарного, успішного, багатого чоловіка. Я була певна, що живу в казці. Поки одного разу не прийшла до нього на роботу без попередження…