— Набігалася? — залізні нотки в голосі мого чоловіка скребуть просто по нервах. Бачачи, як я заперечно крутю головою, він стискає зуби, але майже одразу його чітко окреслені губи розтягуються в небезпечній усмішці.
— По-доброму чи по-поганому, — каже він в ультимативній формі, перш ніж я встигаю відкрити рот, — але ти їдеш зі мною. Якщо віддаєш перевагу, то прямо в цьому багажнику. З цими словами Богдан несподівано й так швидко вкладає мене всередину, попереджувально пригнувши мою голову, що мені вдається обуритися лише тоді, коли він безсердечно захлопує кришку.