— «Михайле, ти знов зрадив мене, розтоптав, змінив!» — шепочу, ковтаючи сльози. — «Я не розумію, як таке може бути! Чесно! Я не зраджував!» — поспішно випалює він. Мені важко від його брехні. Як він може так говорити? Адже перед нашими очима сидить чужа річна дівчинка — копія нашої Машеньки. — «Що мені зробити, щоб ти повірила?» — ледь чутно чоловік виштовхує з себе слова. Серце шалено калатає в грудях. Як боляче й прикро переживати все заново… Ми зустрілися з Михайлом через вісім років і почали все спочатку. Він переконав мене, що йому можна вірити. Я вийшла за нього заміж. У нас дві доньки й син. Через два роки я абсолютно випадково дізнаюся, що коханий знов за своє — він бреше, зраджує. Як так можливо? Адже він стверджує, що любить мене, і ніхто йому не потрібен! Невже доведеться все зруйнувати…