*Олено, я люблю твого чоловіка. Кожного дня чекаю, коли в нього вистачить сміливості й піде від тебе*
— Це якась жарт…
*Ти, напевно, думаєш, що це жарт або помилилися номером, але це не так. Паша чудовий чоловік, ми божевільно щасливі, коли разом. Не віриш? Запитай у нього про Марину*
Не жарт. Я знову перечитувала повідомлення й повторювала знов і знов — це не жарт. У мене так тремтіли руки, що я ледь не випустила телефон.
— Марина Боярцева працює з тобою?
О, ні! Невже правда? Паша подавився напоєм, задеренчав на стільці й мало не заїкаючись відповів.
— Хм… є така.
— Паш, тільки чесно: хто вона тобі?
Він відсунув чашку вбік, впився в мене карими очима і вбив:
— Просто друг.
— У якому сенсі?
— У прямому. Ми дружимо і все.
З двох повідомлень з невідомого номера почався крах мого сімейного життя, кохання й віри в одного-єдиного чоловіка. Пробачити? Ні, це не про мене. Гордo піднісши голову, подаю на розлучення, їжджу й вірю, що в майбутньому буде краще, але минуле відпустить?