Зрада. Не відпускай

*Олено, я люблю твого чоловіка. Кожного дня чекаю, коли в нього вистачить сміливості й піде від тебе*

— Це якась жарт…

*Ти, напевно, думаєш, що це жарт або помилилися номером, але це не так. Паша чудовий чоловік, ми божевільно щасливі, коли разом. Не віриш? Запитай у нього про Марину*

Не жарт. Я знову перечитувала повідомлення й повторювала знов і знов — це не жарт. У мене так тремтіли руки, що я ледь не випустила телефон.

— Марина Боярцева працює з тобою?

О, ні! Невже правда? Паша подавився напоєм, задеренчав на стільці й мало не заїкаючись відповів.

— Хм… є така.

— Паш, тільки чесно: хто вона тобі?

Він відсунув чашку вбік, впився в мене карими очима і вбив:

— Просто друг.

— У якому сенсі?

— У прямому. Ми дружимо і все.

З двох повідомлень з невідомого номера почався крах мого сімейного життя, кохання й віри в одного-єдиного чоловіка. Пробачити? Ні, це не про мене. Гордo піднісши голову, подаю на розлучення, їжджу й вірю, що в майбутньому буде краще, але минуле відпустить?