Зрада. Іншому не віддам

Мама казала: не вір чоловікам, але хіба я слухала, коли в мої вуха лилися слова про нескінченну любов від мого першого й єдиного чоловіка? Ні, звісно ж!
Тож мама була права. Я зіткнулася з жорстокою реальністю: мене зрадив той, кому я довіряла, і зараз я мрію лише про одне — помститися колишньому.
***
— Між нами нічого не було. Нічого, чуєш? — він у відчаї закричав, бачачи, що я ніяк на нього не реагую.
— Я тебе кохаю! Тебе, Юль! Не йди, будь ласка! Давай поговоримо?

— Замовкни, Антоне! Хватить! Мені достатньо того, що ти засунув свій язик у її рот у ресторані, — відповіла я, закриваючи валізу на замок.

— Я не засовував.

— Ну звісно, я ж зовсім сліпа! Відійди з дороги.

— А якщо я не хочу, щоб ти йшла? Юль, усе ж було добре.

— Було! І це ключове слово, зрозумів? Захотілося різноманіття й чогось там іще? Та будь ласка! Катайся хоч на всі чотири сторони, але тільки без мене!