– Котик, ми зовсім перестали бачитися після твоєї весілля—ниє знайомий голос.
– Ти ж знаєш, зараз я маю виконувати подружні обов’язки. Ми з Лерою тільки-но одружилися,—з сарказмом пирхає мій чоловік.
– Я ревную, між іншим! Хватить отак жартувати.
– Перестань, куколко. Я ж тобі казав. Як тільки умови за заповітом діда будуть виконані й Лерка народить, я розлучуся й буду повністю вільний. І багатий. Трохи потерпи.
Не витримавши, штовхаю двері кабінету й завмираю на місці. На колінах мого чоловіка—його зведена сестра. Та сама, про яку він казав, що не може її терпіти, а зараз хазяйновито лапає його по стегнах і жадібно цілує. А адже п’ять хвилин тому я була впевнена, що, попри домовленість батьків щодо нашого шлюбу, ми з чоловіком щасливі й він любить мене…